71-78

71. Характеристика основних режимних моментів у ГПД.

1. Організація групи продовженого дня Прийом учнів у групу.

2. Година дозвілля

«Спортивна година»

Згідно з орієнтовним режимом дня, «спортивну годину» доцільно проводити після закінчення уроків. Вона проводиться з метою відпочинку дітей після розумової діяльності, загартування і зміцнення організму, фізичного їх розвитку, закріплення навичок поведінки у колективі.

У режимі групи продовженого дня бажано організовувати змагання, фізкультурні свята, спортивні вечори.

3. Обід                                                        

Для вихователя обід - це важливий виховний захід. Педагог зобов´язаний закріпити в учнів навички самообслуговування, культури та гігієни поведінки в їдальні, бережливого ставлення до хліба і продуктів харчування, навчити шанувати працю поварів та обслуговуючого персоналу.

4. Прогулянка

Прогулянки дозволяють вихователю груп продовженого дня вирішувати цілий комплекс оздоровчо-гігієнічних і пізнавальних завдань. Під час прогулянок широко використовуються різноманітні ігри на місцевості та інші види фізичних вправ. Плануючи прогулянку, вихователь заздалегідь повідомляє про це учнів, пропонує їм, що одягнути, як підготуватися.

Прогулянки є тематичними і цілеспрямованими. У проведенні всіх заходів під час прогулянки, походу необхідно давати школярам більше самостійності і творчої ініціативи, не нав´язувати учням те, що їм не подобається. Всі фізичні вправи треба проводити в ігровій формі.

5. Самопідготовка

Самопідготовка - одна із форм організації навчального процесу в групі продовженого дня. Це щоденні заняття, на яких школярі самостійно виконують домашні завдання в строго відведений час. Самостійна робота на цих заняттях передбачає вироблення навиків самоосвіти, самовиховання і сприяє всесторонньому розвитку особистості учня. При цьому виникають нові можливості в розвитку і формуванні в учнів позитивного відношення до навчання, стійких інтересів і навиків для подальшої самоосвітницької роботи. Весь зміст роботи в години самопідготовки спрямований на всебічний розвиток і вдосконалення одержаних умінь самостійної роботи, формування навиків раціонального використання навчального часу. Вихователь групи продовженого дня під час самопідготовки повинен підтримувати потрібний для самостійної роботи порядок і забезпечити успішне виконання домашніх завдань всіма учнями.

72. Система фізичного виховання.

Сучасна система фізичного виховання базується на широкому комплексі наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання законів, яким підпорядковане фізичне виховання. Науково-методичну основу системи фізичного виховання утворюють суспільні (історія й організація фізичної культури, соціологія спорту та ін.), природничі (прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії, біофізики, гігієни, медицини та ін.) та психолого-педагогічні (психологія фізичного виховання та ін.) науки, які безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних закладів, аспірантур і докторантур, що готують науково-педагогічні кадри. Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання спеціальної літератури (монографій, підручників, посібників, рекомендацій, збірників тощо); проведення наукових, науково-методичних та науково-практичних конференцій і виставок; періодичну пресу (газети, журнали, інформаційні бюлетені, реферативні журнали тощо). На сучасному етапі перед вітчизняною наукою стоїть складне завдання: всебічно дослідити закономірності розвитку фізичної культури і спорту в період побудови Української незалежної держави і на цій основі розробити науковий проект подальшого вдосконалення української національної системи фізичного виховання. Вирішенню цього складного завдання сприяє: секція "Фізичне виховання та спорт" Української Академії наук національного прогресу; мережа регіональних науково-методичних центрів та розробка міжгалузевої тематики наукових досліджень у фізкультурно-спортивній діяльності, передбачених Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту в Україні; успішне функціонування Олімпійської академії України: активна робота науково-методичної ради з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України. Правові, програмні та нормативні основи Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови його надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у конкретних документах і матеріалах, розроблених державними органами управління у сфері фізичної культури і спорту. До них належать: Закон України "Про фізичну культуру і спорт", Державна програма розвитку фізичної культури, Державні вимоги до фізичного виховання, навчальні програми для всіх ланок системи (починаючи з дітей Дошкільного віку і до військовослужбовців), національна спортивна класифікація, Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України. 1. Закон України "Про фізичну культуру і спорт" прийнятий у грудні 1993 року. Він визначає цінність фізичної культури і спорту для здоров’я, фізичного і духовного розвитку населення, утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві.  Відповідно до Закону держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики в цій сфері, творення відповідних державних органів та умов їх функціонування. коном гарантуються права громадян на заняття фізичною культурою і ортом; визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури

73. Напрями і форми роботи школи із сім’єю.

Соціальна сім'я - вид соціальної спільності, що грунтується на подружньому союзі та родинних зв'язках, тобто на багатосторонніх відносинах між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми, братами і сестрами та іншими родичами, що живуть разом і мають єдине загальне господарство педагог у роботі з сім'єю керується тим, що сім'я є первинним і найважливішим інститутом соціалізації людини, "персональним середовищем розвитку дитини", оскільки саме в сім'ї відбувається процес неусвідомленої інтерналізації. "Інтерналізація - процес перетворення соціальних ідей, як специфічного досвіду людства, у внутрішні рушійні сили поведінки людини, які збуджують її до позитивних вчинків і стримують від негативних". Тому досвід, який людина набуває в сім'ї, визначає її сприйняття світу, навколишнього соціального середовища та індивідуальну поведінку в ньому. Складовими універсальної системи сім'ї, що забезпечують передання соціальної інформації в повному обсязі, зацікавлено та швидко є, за поглядом фахівців, батьківська любов, довіра дитини до батьків, морально-психологічний клімат сім'ї, її представництво як моделі суспільства.

Найбільш поширеними проблемами, з якими стикається соціальний педагог у роботі з сім'єю є нестабільність шлюбу, нестійкість сім'ї, неповні сім'ї, сім'ї неповнолітніх; руйнація традицій сімейного виховання, розрив вікових, духовних та інших рівнів сім'ї; дефіцит чоловічого впливу на виховання дітей, високий рівень завантаженості жінки; педагогічна та психологічна неосвіченість дорослих; дестабілізуючий вплив пияцтва та алкоголізму, цинізму та бездуховності на стійкість сімейних стосунків, на формування сімейного мікроклімату; значне скорочення міжсімейних, міжособистих, внутрісімейних контактів, зниження здатності до комунікації; невміння організувати сімейне дозвілля.

74. Система роботи класного керівника

Класний керівник – це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, навчальної групи професійно-технічного навчального закладу, окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту.

У Положенні відзначається, що класний керівник здійснює свою діяльність відповідно до основних завдань загальної середньої освіти, спрямованих на: виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), його наукового світогляду, розвитку здібностей і обдаровань; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовку учнів до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, почуття власної гідності, свідомого ставлення до обов'язків, прав і свобод людини і громадянина, відповідальності перед законом за свої дії; реалізацію права учня (вихованця) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Обов'язки класного керівника покладаються на педагогічного працівника загальноосвітнього, професійно-технічного навчального закладу, який має педагогічну освіту, здійснює педагогічну діяльність, фізичний та психічний стан здоров'я якого дозволяє виконувати ці функції.

Як організатор класного колективу класний керівник: сприяє забезпеченню умов для засвоєння учнями (вихованцями) рівня обсягу освіти, а також розвиткові їх здібностей; створює умови для організації змістовного дозвілля, профілактики бездоглядності, правопорушень, планує та проводить відповідні виховні заходи; сприяє підготовці учнів (вихованців) до самостійного життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;  проводить виховну роботу з урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів (вихованців), їх нахилів, інтересів, задатків, готовності до певних видів діяльності, а також рівня сформованості учнівського колективу; координує роботу вчителів, викладачів, майстрів виробничого навчання, психолога, медичних працівників, органів учнівського самоврядування, батьків та інших учасників навчально-виховного процесу з виконання завдань навчання та виховання у класному колективі (групі), соціального захисту дітей.

У Положенні відзначається також, що класний керівник зобов'язаний:  вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і розвитку учнів; здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями (вихованцями) статуту і Правил внутрішнього розпорядку навчального закладу, інших документів, що регламентують організацію навчально-виховного процесу;  інформувати про стан виховного процесу в класі та рівень успішності учнів педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків; дотримуватися педагогічної етики, поважати гідність учня, захищати його від будь-яких форм фізичного, психічного насильства; своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі; пропагувати здоровий спосіб життя; постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; вести документацію, пов'язану з виконанням Повноважень класного керівника (класні журнали, особові справи, планування роботи тощо).

Таким чином, головним і найважливішим завданням класного керівника є сприяння формування особистості учня, розвитку його задатків, можливостей, здібностей і талантів, а також його соціалізації, залучення до сфери суспільно-соціальних відносин.

Сучасна теорія педагогіки відзначає такі функції класного керівника: діагностичну, організаторську, виховну, координаційну, стимулюючу та деякі інші.

Діагностична функція класного керівника передбачає психолого-педагогічне вивчення окремих учнів класу (групи) і всього класу (групи) в цілому. За допомогою діагностичних методик класний керівник отримує дані про стан педагогічного процесу, якості навчання й виховання, рівень знань і вихованості школярів, обробляє ці дані, аналізує й оцінює їх, коректує і прогнозує розвиток педагогічного процесу та учнів.

Отже, педагогічна діагностика своїм предметом має три аспекти:

1) результати навчання, що виявляються у вигляді оцінки знань (академічні досягнення учнів);

2) результати виховання і навчання у вигляді соціальних, емоційних, моральних якостей особистості і груп учнів;

3) результати педагогічного процесу у вигляді психологічних якостей і новоутворень особистості. Іншими словами, діагностується рівень знань учнів, соціального і психічного розвитку, що як раз і відповідає трьом функціям навчально-виховного процесу: освітній, виховній і розвивальній.

Організаторська функція передбачає уміння залучати колектив класу і кожного учня до різних видів виховної діяльності: пізнавальної, що сприяє збагаченню уявлень учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну користь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка сприяє розкриттю учням духовних та матеріальних соціально значущих цінностей і орієнтації їх на адекватну поведінку; художньо-творчої, по можливості сприяє реалізації індивідуальних творчих задатків та здібностей; вільного спілкування, організації дозвілля учнів тощо.

Виховна функція полягає в реалізації завдань розумового, морального, естетичного, трудового, фізичного, правового, екологічного, економічного виховання і є найскладнішою в діяльності класного керівника

Координаційна функція передбачає спрямування класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і громадськості на вирішення завдань формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, патріота України.

Стимулююча функція полягає у своєчасному виявленні досягнень і недоліків у формуванні й розвитку особистості учня і застосуванні заходів, спрямованих на закріплення, зміцнення і розвиток позитивних зрушень та блокування й усунення негативних рис.

Напрями і форми роботи класного керівника

Завдання і функції класного керівника визначають основні напрями, зміст, методи і форми його роботи. Практика роботи середньої загальноосвітньої школи показує, що найважливішими напрямками роботи класного керівника є:

1. Вивчення особистості учня;

2. Створення і виховання учнівського колективу;

3. Розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організація змістовного дозвілля школярів;

4. Створення необхідних умов для фізичного розвитку вихованців, збереження та зміцнення їхнього здоров'я;

5. Підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності;

6. Робота з учителями;

7. Взаємозв'язок з сім'єю, робота з батьками учнів;

8. Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різноманітними громадськими організаціями.

9. Планування класним керівником виховної роботи з дітьми, ведення потрібної документації.

Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різноманітними громадськими організаціями дозволяє значно збагатити навчально-виховний процес. Тут можна виділити кілька аспектів: використання у виховній роботі з класом творчого потенціалу учнів — музикантів, художників, акторів, спортсменів та ін. При підготовці і проведенні різноманітних форм роботи: участь учнів класу у різноманітних святах, акціях, відкритих заняттях, що проводяться в закладах допоміжної освіти, запрошення до школи різноманітних спеціалістів-педагогів для участі в проведенні різноманітних зустрічей, бесід, дискусій. Така практика дозволяє не лише формувати позитивне ставлення учнів до корисної і захоплюючої позакласної діяльності, але й підносить престиж учнів, які займаються нею, дозволяє їм самореалізуватися.

75. Роль та функції сучасної сім’ї.

Основне призначення сім'ї - задоволення суспільних, групових та індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім'я задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення .. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальносімейні (групові) потреби. З цього і випливають основні функції соціалістичної сім'ї: репродуктивної, економічної, виховної, комунікативна, організації дозвілля та відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення і взаємодоповнюваність.

Сім'я - єдиний і незамінний виробник самої людини, продовження роду, Але, на жаль, виконує вона цю головну функцію зі збоями і залежить це не тільки від неї, але і від суспільства.

Сім'я бере участь у суспільному виробництві коштів до життя, відновлює витрачені на виробництві сили, своїх дорослих членів, веде своє господарство, має свій бюджет, організує споживчу діяльність. Все це, разом узяте, складає економічну функцію сім'ї.

Тривалий час помилково стверджувалося, що соціалістичні перетворення ведуть до відмирання особистої участі сім'ї у виробництві засобів до життя, що її участь у суспільному виробництві повинне зводитися тільки до того, щоб дорослі члени трудилися на державних підприємствах і таким чином забезпечували матеріальну основу існування. Такий лівацько-ущербний підхід у даний час переглянутий. Досвід, сімейного підряду, участь сімей у кооперативній діяльності, індивідуальна трудова діяльність, розвиток сімейного садівництва і підсобних господарств вносять помітний внесок у виробництво матеріальних благ, у поліпшення добробуту сім'ї, розширюють її виховний потенціал.

У сім'ї виховуються і дорослі, і діти. Особливо важливе значення має її вплив на підростаюче покоління. Тому виховна функція сім'ї має три аспекти. Перший - формування особистості дитини, розвиток її здібностей та інтересів, передача дітям дорослими членами сім'ї (матір'ю, батьком, дідусем, бабусею та ін) накопиченого суспільством соціального досвіду; вироблення у них наукового світогляду, високоморального ставлення до праці; прищеплення їм почуття колективізму і інтернаціоналізму. Потреби і вміння бути громадянином і господарем, дотримуватися норм соціалістичного співжиття і поведінки; збагачення їх інтелекту, естетичний розвиток, сприяння їх фізичному вдосконаленню, зміцненню здоров'я та вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури. Другий аспект - систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя. Аспект третій - постійний вплив дітей на батьків (і інших дорослих, членів сім'ї), що спонукає їх активно займатися самовихованням.

Успіх виконання цієї функції залежить від виховного потенціалу сім'ї. Він являє собою комплекс умов і коштів, що визначають педагогічні можливості сім'ї. Цей комплекс поєднує матеріальні і побутові умови, чисельність і структуру сім'ї, розвиненість сімейного колективу і характер відносин між його членами. Він включає ідейно-моральну, емоційно-психологічну і. трудову атмосферу, життєвий досвід, освіту і професійні якості батьків. Велике значення мають особистий приклад батька: і матері, традиції сім'ї. Слід враховувати характер спілкування в сім'ї і її спілкування з оточуючими, рівень педагогічної культури дорослих (у першу чергу матері і батька), розподіл між ними виховних обов'язків, взаємозв'язок сім'ї зі школою і громадськістю. Особливий і дуже важливий компонент - специфіка самого процесу сімейного виховання.

Людина відчуває вплив сім'ї з дня народження до кінця свого життя. Значить, сімейному вихованню властиві безперервність і тривалість. І в цьому з сім'єю не може зрівнятися жоден інший виховний суспільний інститут. Зрозуміло, вплив сім'ї на дітей у різні періоди їхнього життя неоднаково. Сама природне життя в сім'ї вчить дошкільника, а потім і школяра дуже і дуже багато чому. Так як сімейне виховання немислиме без батьківської любові до дітей і відповідного почуття дітей до батьків, воно більш емоційно за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання. Сім'я поєднує людей різного віку, статі, не рідко з різними професійними інтересами. Це дозволяє дитині найбільше повно виявляти свої емоційні й інтелектуальні можливості.

Характерна риса виховного впливу сім'ї на дітей - його стійкість. Зазвичай правильне ставлення батьків до виховання дітей раннього і дошкільного віку позитивно відображається потім на їх навчальній, трудової та громадської активності. І навпаки, недостатня увага батьків до виховання дітей преддошкольного і дошкільного віку негативно відбивається на їх суспільної активності навіть тоді, коли вони вже навчаються в школі.

Найактивніше вплив сім'я робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сім'я виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Громадські правила вперше усвідомлюються в сім'ї, культурні цінності суспільства споживаються через сім'ю, пізнання інших людей починається з сім'ї. Діапазон впливу, сім'ї на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу.

Якщо сім'я має трохи дітей, то з'являються природні умови для формування повноцінного сімейного колективу. І це збагачує життя кожного члена сім'ї, і створює сприятливу обстановку - для успішного виконання сім'єю виховної функції. У сім'ї, де одна дитина, все це сильно ускладнюється. А.С. Макаренко писав: «Можна, наприклад, рішуче стверджувати, що виховання єдиної дитини більш важка справа, ніж виховання декількох, дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися однією дитиною.

Виходить, виховна функція органічно зливається з репродуктивною. Тісний взаємозв'язок існує і між іншими функціями.

Все більше значення соціологи додавали і надають комунікативної функції сім'ї ^4. Можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сім'ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою і мистецтвом; вплив сім'ї на різноманітні зв'язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття; організація внутрішньосімейного спілкування .

Якщо сім'я приділяє виконанню цієї функції достатня увага, то це помітно підсилює її виховний потенціал. Нерідко з комунікативною функцією зв'язують (іноді навіть вважають самостійною функцією) діяльність по створенню психологічного клімату сім'ї. По суті, з цим не можна не погодитися: у нашу динамічну епоху сильно зростає значення сім'ї як психологічної осередки. Тому ці питання докладно розглядаються в наступних розділах.

76. Планування роботи в ГПД.

Режим роботи групи продовженого дня

Група продовженого дня є однією із форм виховання дітей і допомагає організувати найсприятливіші умови для їхнього відпочинку, навчання і виховання, поєднання навчально-виховної роботи на уроках і в позаурочний час. Вона забезпе­чує, враховуючи вікові особливості, їхній розумовий, моральний, естетичний, фізичний, духовний розвиток, створює умови для організації продуктивної праці, відкриває можливості всебічного виявлення і розвитку індивідуальних, здібностей, запитів та інтересів дітей.

При плануванні режиму роботи групи продовженого дня необхідно врахувати такі вимоги:

- відповідність режиму віковим особливостям школярів;

- педагогічне забезпечення чергування режимних моментів;

- раціональний розподіл часу на навчання, харчування, відпочинок, позакласні і позашкільні заходи, в тому числі максимальне перебування дітей на свіжому повітрі;

- чітку організацію роботи дитячого колективу, єдність вимог до дітей і контроль за їх діяльністю.

Орієнтуючись на рекомендовані режими і беручи до уваги місцеві умови (черговість проведення годин дозвілля і прогу­лянок на території школи, час роботи загальношкільних гуртків і секцій), вихователь розробляє режим конкретної групи про­довженого дня, враховуючи пропозиції вчителів, побажання батьків.

Після уроків учням пропонується перебувати на свіжому повітрі 30-60 хв.

Обід - 30 хв.

Прогулянки, ігри, суспільне корисна праця - 1,5-2 год.

Полуденок - 10 хв.

Самопідготовка -1-1,5 год.

Робота в гуртках, заняття за інтересами - 1-1,5 год.

Організація навчально-виховного процесу

Педагогічний досвід роботи переконує, що всі елемента щоденного плану можна сконцентрувати по таких етапах, які можна щоденно конкретизувати різними видами діяльності.

Організація групи продовженого дня

1. Прийом учнів у групу.

Обмін інформацією з класоводом про навчальні завдання для учнів.

Відзначення відсутніх учнів у журналі і вияснення причин відсутності.

Звільнення від перебування на групі хворих учнів згідно розпорядження медичної сестри та письмового (усного) про­хання батьків.

Оголошення учням основних заходів протягом дня.

Організація підготовки учнів до години дозвілля, «спортив­ної години» (переодягання у спортивну форму, підбір інвента­ря) чи до обіду (при 5-ти уроках).

Повторення правил поведінки учнів у коридорах, дворі, на сходах, вулиці.

Організаційний вихід учнів з класу.

2. Година здоров’я

Мета: Сприяти активному відпочинку дітей після розумової діяльності, розвивати м’язову систему, покращити роботу серцево-судинної та дихальної системи, удосконалювати навики стрибання, метання в ціль і на дальність. Виховувати кмітливість, спритність, чесність, дружбу, дисциплінованість.

Інвентар: М’ячі (великі і малі), обручі, скакалки, кеглі, естафетні палички, прапорці, мішечки з піском.

- Підготовча частина.

Шикування. Ознайомлення зі змістом години здоров’я. Ходьба, різновиди ходьби. Повільний біг з переходом у ходьбу.

Рухові вправи на розвиток м’язів рук і ніг.

- Основна частина

Естафет, рухливі ігри.

- Заключна частина.

Шикування. Ігри низької рухливості. Дихальні вправи. Приведення організму в спокійний стан. Підведення підсумків. Організоване повернення в клас.

Година дозвілля

«Спортивна година»

Згідно з орієнтовним режимом дня, «спортивну годину» доцільно проводити після закінчення уроків. Вона проводиться з метою відпочинку дітей після розумової діяльності, загарту­вання і зміцнення організму, фізичного їх розвитку, закріплення навичок поведінки у колективі.

Особливістю цих занять є те, що вони проводяться у не­вимушеній обстановці, здебільшого у формі гри. Тривалість цих занять залежить від багатьох обставин: втоми, попере­днього виду діяльності, активності учнів, погодних умов. При ознаках перевтоми необхідно перейти до легких вправ чи ігор або припинити їх виконання на деякий час. Оскільки перебу­вання дітей на свіжому повітрі - важливий фактор загартуван­ня, зміцнення здоров'я, підвищення працездатності дітей, тому незалежно від пори року ці заняття слід проводити на свіжому повітрі. Лише в разі негоди (дощ, сильний мороз, завірюха) їх переносять у спортивний зал, актовий зал, коридори. При про­веденні години дозвілля на відкритому повітрі широко викори­стовуються м'ячі, скакалки, обручі, санчата, лижі, ключки.

«Спортивну годину» доцільно проводити після закінчення уроків (для учнів, які навчаються в 1-у зміну). Час фізкультур­них занять визначається режимом групи продовженого дня з урахуванням конкретних умов школи. У план кожного заняття, як правило, включають від 3 до 5 основних видів фізичних вправ з ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, а також рух­ливі ігри чи естафети.

Вправи мають бути нетривалими і чергуватися з коротко­часним відпочинком. Інтенсивні фізичні вправи і рухливі ігри слід чергувати із спокійними. «Спортивна година» не дублює урок фізкультури, але має певну структуру. Заняття почина­ється з організації групи і пояснення його змісту. Після шику­вання в шеренгу, колону чи коло й усвідомлення завдань за­няття діти роблять невеличкий пробіг у повільному темпі (мож­на чергувати з ходьбою), виконують загально-розвиваючі вправи і переходять до основних вправлянь - бігу, стрибків, метань, рухових ігор тощо.

У режимі групи продовженого дня бажано організовувати змагання, фізкультурні свята, спортивні вечори.

«Спортивна година» може бути дуже різноманітною, але обов'язково доступною віковим особливостям і можливостям школярів. До доступних можна віднести наступні види рухів:

- ходьба звичайна і з різними рухами рук, ніг і тулуба, зви­чайна і швидка ходьба по периметру площадки і зі змінами напрямку руху, ходьба на носочках і п'ятках;

- біг повільний і швидкий, з виконанням завдань по сигна­лу, біг у чергуванні з ходьбою, біг з подоланням нескладних перешкод (перестрибування «канави», перебігання по гімнас­тичній лавочці та інші);

- стрибки на двох ногах і на одній, на місці і з переміщен­ням вперед, стрибки через скакалку, обруч і т.д.;

- кидання і ловлення м'ячів великих і малих, перекидання м'ячів у парах;

- метання м'ячів на дальність, у різні цілі;

- лазіння, перелазіння через обручі, драбини та інші конструкції на ігровому майданчику;

- вис, упори на дитячих перекладинах;

- вправи в рівновазі: ходьба по вузькій лінії, лавочці, без предметів і з предметами, з подоланням перешкод; переступання: м'яча, натягнутого шнурка;

- вправи з предметами: з м'ячами, з обручами (стрибки через обручі), з кеглями (гра за правилами), зі скакалкою (різноманітні стрибки на місці і в русі по одному, по два і т.д.);

- вправи для рук, ніг, тулуба, голови, які виконують на місці під час ходьби, в окремих іграх;

- рухливі ігри з шикуванням і перешиковуванням, із загально-розвивальними вправами, з бігом, стрибками, метанням подоланням перешкод;

- естафети з ходьбою, бігом, стрибками, метанням, pyxoм на санках, лижах і т.д.;

- спортивні розваги типу катання на самокатах, велосипедах, роликових коньках, а зимою на санках, лижах, елементі» гри в бадмінтон, розваги з волейбольними, баскетбольними м'ячами.

Зміст «спортивної години» узгоджується з навчальним матеріалом програми з фізичної культури.

У «спортивній годині» як одній із форм організації фізично­го розвитку можна виділити три умовні частини.

Перша частина - «Підготовча» (10-15 хв.) - починається зразу після приходу дітей на ігровий майданчик, її зміст: шикування, організаційні вказівки вихователя, ходьба, повільний біг 300-500 м по майданчику в колоні по одному; загальнорозвивальні вправи або під час ходьби, або в крузі, або в грі.

Ходьба і біг на початку «спортивної години» використову­ється як ефективний засіб, активізуючий і такий, що тренує діяльність серцево-судинної і дихальної системи, сприяє більш швидкому насиченню крові киснем, знімає застійні явища за рахунок покращання крово- і лімфообігу. Крім цього ходьба, біг, загальнорозвивальні вправи є засобом підготовки організ­му до наступних рухових дій дітей.

Другу частину «спортивної години» (20-40 хв.) можна на­звати основною для активного відпочинку дітей. Вона склада­ється, в свою чергу, із загальних для всіх дітей ГПД рухливих ігор, естафет, спортивних розваг дітей.

3. Обід

Для вихователя обід - це важливий виховний захід. Педа­гог зобов'язаний закріпити в учнів навички самообслуговуван­ня, культури та гігієни поведінки в їдальні, бережливого став­лення до хліба і продуктів харчування, навчити шанувати пра­цю поварів та обслуговуючого персоналу.

Цей захід складається з трьох етапів.

Підготовча частина

Миття рук милом, сушіння електрорушником.

Повторення правил поведінки в їдальні.

Накриття черговими учнями столів.

Основна частина

При вживанні першої страви навчити дітей правильно три­мати ложку, руки на столі, виїдати перші страви з тарілки, складати тарілки та дотримувати чистоту за столом, користу­ватися серветкою.

При вживанні другої страви блюда навчити дітей правильно користуватися виделкою, ножем, очистити сардельку, склада­ти тарілки та дотримуватися гігієнічної поведінки за столом.

При вживанні третьої страви навчити користуватися десе­ртною ложечкою.

Заключна частина

Подяка поварам.

Прибирання черговими столів.

Участь у складанні меню для учнів обов'язково беруть ме­дичні працівники школи, а за її якістю стежать санітарні служби.

4. Прогулянка

Прогулянки дозволяють вихователю груп продовженого дня вирішувати цілий комплекс оздоровчо-гігієнічних і пізнава­льних завдань. Під час прогулянок широко використовуються різноманітні ігри на місцевості та інші види фізичних вправ. Плануючи прогулянку, вихователь заздалегідь повідомляє про це учнів, пропонує їм, що одягнути, як підготуватися.

Прогулянки є тематичними і цілеспрямованими. У прове­денні всіх заходів під час прогулянки, походу необхідно давати школярам більше самостійності і творчої ініціативи, не нав'язувати учням те, що їм не подобається. Всі фізичні впра­ви треба проводити в ігровій формі.

Під час прогулянок діти займаються орієнтуванням на міс­цевості, вчаться визначати сторони світу за різними ознаками (за деревами, пеньками, сонцем тощо), можна розучувати різні; пісні.

Швидкість руху під час прогулянки, екскурсії повинна бути невеликою, щоб найслабшому учневі було неважко.

Готовність учнів до прогулянки вихователь попередньо пе­ревіряє. У жаркі дні обов'язкові головні убори. У зимовий пері­од можна організовувати погоди на лижах.

Після проведення прогулянки вихователь повинен поціка­витися, що найбільше сподобалося учням, куди б вони хотіли іти у наступний раз. Ці побажання необхідно враховувати при плануванні роботи групи. Це піднімає їх інтерес, робить прогулянки, екскурсії цікавими.

Прогулянка в ліс - це спільний відпочинок, взаємне збага­чення знаннями про природу, адже ліс - скарбниця народних лікувальних засобів, ягід, грибів, а також . наукових ідей та відкриттів.

Увійшовши в ліс, поясніть дітям причину того, чому кожне дерево різниться конфігурацією: одне струнке, інше - викрив­лене, одне з зеленою шапкою і голим стовбуром, інше - пишне від основи до верхівки. Не пройдіть повз старий пеньок, суху покручену гілляку, вивернуте дерево. Придивіться до них. Чи не нагадує вам їх вигляд якусь тварину, птаха?

Зверніть увагу дітей на красу лісу, мальовничість лісової просіки, узлісся з пахучою високою травою і густим чагарни­ком, на низько опущене гілля дерев або берег річки з лісовими хащами. Саме тут зароджується любов до природи, до рідного краю.

На пам'ять про прогулянку можна замалювати й сфотог­рафувати лісовий пейзаж, а свої враження занотувати.

Дітям корисно буде дізнатися про тваринний і рослинний світ лісу, зелену аптеку.

Придивіться, які птахи живуть у лісі. Прислухайтеся до їх голосів. Спів пташок можна записати на магнітофон.

У лісі виробляється вміння спілкуватися з природою і жити в природному середовищі.

Під час прогулянки вам зустрінеться мурашник. Придивіть­ся до цих трудяг. У них висока організація праці, немає лінивих і дармоїдів, кожна мурашка має свою справу. Ці маленькі сані­тари знищують личинок, дрібних комашок, які шкодять лісу. Отже, від них багато в чому залежить здоров'я і краса лісу. Тому мурашники не можна руйнувати. Можна відеокамерою зняти сюжет про життя мурашника, а потім простежити за ро­ботою його окремих особин.

Зверніть увагу на зв'язок рослинного світу з тваринним, ґрунтом, географічним положенням і кліматичним поясом.

3.Самопідготовка

Мета: Поглиблювати вміння і навички учнів самостійно виконувати домашні завдання, сприяти кращому засвоєнню навчального матеріалу; раціонально використовувати вій час; вчити дітей самостійно працювати з підручником, довідковою літературою; виховувати акуратність. Старанність, взаємодопомогу, товаришування та дисциплінованість.

- Підготовча частина:

Приготування зошитів, підручників, необхідного приладдя. Уточнення домашніх завдань. Дозування часу по предметах. Проведення вправ, дидактичних ігор для збудження інтересу до тем.

- Основна частина:

Повторення матеріалу, вивченого на уроці. Самостійне виконання домашніх завдань. Індивідуальна робота. Фізкультхвилинки.

- Заключна частина:

Відзначення найстаранніших учнів під час самопідготовки. Підсумок. Вставка зошитів.

Заняття за інтересами

Настільні ігри;

Виготовлення аплікації;

Читання художньої літератури з бібліотеки;

Сюжетно-рольові ігри.

Завершення роботи в ГПД

1. Повторення правил дож нього руху.

2. Прибирання робочих місць.

3. Збір дітей додому.

77. Завдання і зміст виховання дітей у сім’ї.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі ЗО—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, оздоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

78. Завдання і зміст виховання дітей в сім'ї.

Зміст виховання  в родині обумовлений метою виховання а а метою сімейного виховання є формування якостей і властивостей особистості які допомагають гідно долати труднощі й перепони що трапляються на життєвому шляху

Напрями виховання : фізичне,естетичне трудове ,моральне,розумове.

Реалізація завдань цих напрямів забезпечує: 1)формування світогляду, розвиток соціальних навичок; 2) формування основ гуманістичної моралі; 3) розвиток пізнавальної активності та інтелектуальний розвиток особистості; 4) формування естетично розвиненої особистості; 5) усвідомлення того що праця є основним джерелом забезпечення матеріальних та духовних потреб людини.